Фінансовий вирок для бізнесу: як система знищує тих, хто платить податки

Уявіть, що ви п’ять років справно платили за комунальні послуги за тарифом, який вам встановила держава. А потім до вас приходить контролер і каже: «Ми тут подумали, що тариф мав бути вдвічі вищим. Тож доплатіть за всі п’ять років, а зверху — штраф у 300% за те, що ви самі не здогадалися».

Абсурд? А для українського бізнесу це реальність.

Наша компанія — звичайне підприємство. Ми не живемо з надприбутків, ми просто працюємо: завозимо товар, створюємо робочі місця, платимо податки. Цього року митниця вирішила, що ми п’ять років поспіль неправильно класифікували наш товар (а точніше — вони, бо їхній відділ номенклатури не мав жодних питань усі ці роки) і змінила код на той, де мито вдвічі вище. Без попереджень, без консультацій — просто поставили перед фактом.

І вже провели попередній розрахунок: доплатити мито за минулі п’ять років і зверху — штраф у 300% за нібито «умисне порушення». Разом це близько 24 мільйонів гривень. Щоб ви розуміли масштаб: це дев’ять років чистого прибутку нашої компанії. Це не просто вимога доплатити — це фінансовий вирок, спроба знищити бізнес одним розчерком пера. На наш лист із поясненнями — позапланова перевірка, яка, як завжди, завершується донарахуванням проти бізнесу.

Ця історія — не унікальний випадок. Це симптом хвороби, на яку страждає вся система відносин між державою та тими, хто ще наважується створювати в цій країні додану вартість.

Економіка «вічного авансу»: як бізнес кредитує державу власними грошима

Багато хто думає, що бізнес платить податки з прибутку. Насправді ми сплачуємо їх задовго до того, як побачимо цей прибуток. Ми — безвідсоткові кредитори держави. І ось як це працює.

1. Зарплата: віддай половину сьогодні, а заробиш — колись

Уявіть: настав день зарплати. Ви хочете, щоб ваш співробітник отримав на картку 40 000 грн «чистими».
Що це означає на практиці?

Щоб людина побачила 40 тис. грн після податків, потрібно нарахувати близько 49 683 грн «брутто».

Із цієї суми держава відразу забере:

• 7 578 грн (18%) — податок на доходи фізичних осіб (ПДФО);

• 2 105 грн (5%) — військовий збір.

Далі, уже зверху, роботодавець сплачує ще:

• 10 931 грн (22%) — єдиний соціальний внесок (ЄСВ).

Отже, щоб працівник отримав 40 тисяч, для компанії реальна вартість цієї людини становить майже 60 600 грн. Працівник тримає на руках 40 тис., а понад 20 тис. держава забирає «тут і зараз».

І все це ви платите авансом — незалежно від того, чи клієнт уже розрахувався за вашу роботу. У реальності бізнес щомісяця кредитує державу власними обіговими коштами. Якщо у штаті 20 таких людей, це вже понад 400 тисяч гривень щомісяця, вилучених із каси ще до того, як ви самі отримали гроші від замовників.

Це головна несправедливість системи: держава завжди забирає своє наперед і без ризику, а бізнес змушений виживати з касовими розривами, неплатежами й боргами.

2. Митниця: заплати за товар, якого ще не продав

Коли ми ввозимо імпортний товар, ми платимо мито та ПДВ на кордоні — «живими» грошима. Контейнер ще навіть не доїхав до складу, ви ще не продали жодної одиниці товару, а держава вже отримала свою частку.

А потім починається гра «заблокуй накладну». Спеціальний алгоритм може визнати вашу операцію «ризиковою» і заблокувати реєстрацію податкової накладної. Це означає, що ви не можете повернути собі ПДВ, який уже сплатили на митниці. Ваші гроші «зависають» на невизначений термін, а ваша ціна на товар стає вищою, ніж у конкурента, якому просто пощастило більше. Це як грати в рулетку, де виграє завжди казино.

3. Щоденні витрати, які з’їдають кисень

До цих системних авансів додайте реалії 2025 року.
Оренда складів та офісів зросла на 30%.
Пальне для транспорту постійно дорожчає, що збільшує вартість логістики.
Навіть доставка звичайною «Новою поштою» стала суттєвою статтею витрат.

Кожен із цих пунктів — мінус із вашої маржі. І коли вона стає нульовою або від’ємною, держава не приходить на допомогу — вона приходить із перевіркою.

«Стеля 80 тисяч»: жест для бідних чи комфорт для своїх?

На тлі всього цього з’являється ініціатива Данила Гетманцева — обмежити зарплати чиновників «стелею» у 80 000 гривень. Це подається як акт соціальної справедливості. Але давайте просто порахуємо.

1. Ціна одного чиновника проти ціни реальної економіки

Середня зарплата в Україні — близько 26 000 гривень.
«Стеля» для чиновника — утричі вища.
Мінімальна зарплата — 8 000 гривень, тобто вдесятеро менше за «стелю».
Прожитковий мінімум — близько 3 000 гривень. Це вартість одного походу в супермаркет на тиждень для невеликої сім’ї або одного повного бака бензину.

Реальність бізнесу: щоб наш ключовий інженер отримував 40 000 грн «чистими», ми, як компанія, витрачаємо на нього 720 000 грн на рік. І це для нас — велика інвестиція та відповідальність. А для чиновника зарплата 80 000 грн на місяць (1 440 000 грн на рік) — це просто «обмеження».

Ця ініціатива — не про економію. Це спроба випустити пару, заспокоїти суспільство, але не зачепити реальні інтереси системи. Адже будь-який ліміт на оклад легко компенсується преміями, надбавками, «матеріальною допомогою» чи переведенням посад у «винятки».

Що робити насправді: інструкція з виживання для держави

Ми не просимо жалості чи пільг. Ми просимо прозорих і стабільних правил гри, які дозволять економіці дихати.

• Жодних «рахунків із минулого». Якщо митниця вважає, що код товару має бути іншим — чудово. Видайте офіційне попереднє рішення, і з наступного дня ми оформлюватимемо товар по-новому. Карати за минулі п’ять років, якщо не доведено умисного шахрайства, — це державний рекет, який убиває бажання працювати легально.

• Штрафи мають бути адекватними. 300% штрафу за спір щодо класифікації — це не правосуддя, а спосіб наповнення бюджету за рахунок знищення бізнесу.

• Припиніть вимагати податки авансом. Якщо дозволити сплачувати ПДВ при імпорті після продажу товару, економіка отримає мільярди гривень обігових коштів.

• Зробіть «критичний» статус прозорим. Замість ручного керування — чітка бальна шкала та зрозумілі терміни.

• Скоротіть апарат на 80%. Менше чиновників — менше перевірок, менше корупції, менше витрат бюджету. 90% взаємодії з державою має бути в «цифрі».

• Зарплати чиновникам — за формулою. Прив’яжіть «стелю» до медіанної (а не середньої) зарплати по країні. Хочеш більше — підписуй публічний контракт із KPI і звітуй про результати.

Замість висновків

За кожним «донарахуванням» на мільйони стоять не абстрактні цифри, а люди, які можуть втратити роботу. Стоять лікарні, що не отримають вчасно обладнання. Стоїть армія, якій потрібні стабільні поставки.

Коли держава виставляє бізнесу рахунки за минуле, вона краде у самої себе майбутнє. Вона вбиває довіру, інвестиції та, зрештою, власну податкову базу.

Ми платимо податки наперед. Ми досі готові працювати в цій країні. Але ми не можемо будувати державу, де правила гри — це засідка, а влада поводиться не як партнер, а як каральний орган із планом по штрафах.
Припиніть робити бізнес «винним за замовчуванням» — і ми зробимо решту. Бо країна, яка воює, не може дозволити собі розкіш стріляти по власній економіці.

Дістало!

Джерело